Синдром феодала проявляется у некоторых руководителей ОТГ

поделиться в социальных сетях

На тлі безсумнівних успіхів життєдіяльності об’єднаних громад, можна спостерігати й деякі негативні явища, спричинені подекуди старожитньою психологією деяких чиновників. У цій публікації мова йтиме про синдром феодала, який властивий, на жаль, багатьом головам ОТГ.

В широкому розумінні під синдромом (грец. σύνδρομον, σύνδρομο — збіг, скупчення) прийнято вважати сукупність психічних властивостей та їх проявів, а також поєднань їх певних ознак. Щоб не занурюватися в науковість цього терміну та швидше з’ясувати для себе, що таке синдром феодала, на мій погляд, необхідно дати відповіді на такі запитання: які психологічно-поведінкові риси були притаманні феодалам у свій час та чому вони досі продовжують зберігати свою живучість з-поміж деяких чиновників місцевого самоврядування?

Феодалам як одноосібним землевласникам був притаманним певний стиль мислення та основаної на ньому поведінки, які разом і відображали їхні моральні цінності, традиції та звичаї. Однією з характерних особливостей моралі феодального середовища був так званий патерналізм (лат. paternus — батьківський). Він являв собою у добу Середньовіччя систему поглядів, яка передбачала покровительство, опікунство старшого над молодшим, сильнішого над слабшим, багатшого над біднішим та відповідні очікування від поведінки менш заможних жителів феоду, оскільки вимоги щодо прав і обов’язків «батьків» і «дітей» були не рівними. Іншими словами, патерналізм був характерним шаблоном або ж таким собі мірилом поведінки як феодалів, так і його підопічних та спонукав феодалів за кожної ліпшої нагоди доводити, хто і наскільки є головним на території феодального землеволодіння. Фактично патерналізм був однією із психологічно-поведінкових рис феодала, незважаючи на наявність у нього майже необмежених прав на території свого землеволодіння.

Що стосується синдрому феодала в сучасних реаліях, то це явище буде розглянуто в контексті наявних у голови ОТГ повноважень з-поміж інших суб’єктів місцевого самоврядування та особливостей психології його особистості як чиновника відповідного рівня. Для цього спочатку виявимо властиві синдрому феодала характерні ознаки, з’ясуємо, яким чином цей синдром проявляється або може проявлятися в поведінці голови ОТГ як носія владних повноважень в системі місцевого самоврядування, а вже на основі отриманих даних сформулюємо визначення синдрому феодала та зробимо висновки.

Якщо феодал у свій час володів реальною владою та необхідними ресурсами, які підкреслювали його домінуюче становище в межах належного землеволодіння, і поводив себе відповідно до свого соціального становища, цінностей, звичаїв та традицій тієї епохи, то що сьогодні спонукає деяких голів ОТГ, які мають обмежені повноваження та чітко визначені ресурси, діяти за образом і подобою деяким характерним рисам середньовічних феодалів?

Звісно, цьому є декілька причин, з яких тяжіння до патерналізму та самоствердження для визнання себе головною посадовою особою в територіальній громаді, на мою думку, є найбільш визначальними.

Деякі голови ОТГ, маючи прагнення постійно отримувати максимальні результати від власної управлінської діяльності та доводити, хто у громаді головний, інколи діють у спосіб, що може порушувати баланс закладеної в місцеве самоврядування тригілкової системи стримування і противаг, які між головою ОТГ, радою та виконавчим комітетом повинні перебувати під взаємним контролем.

Для самоствердження та/чи патерналістських проявів покровительства голова ОТГ може використовувати наявні у нього повноваження, навіть з елементами зловживання, а у випадку, коли вважає, що наявних у нього повноважень недостатньо, береться їх «запозичувати» в інших гілок (наприклад, видає розпорядження про початок опалювального сезону; функціонування закладів освіти чи охорони здоров’я). Мотиви видання таких розпоряджень можуть бути різними. В одних випадках це боротьба за політичний влив і переваги, в інших — намагання продемонструвати своє піклування про жителів відповідних поселень. Однак, незалежно від мотивації, такі розпорядження будуть незаконними, оскільки прийняті із перевищенням головою ОТГ владних повноважень. Проте, це лише невеличка частка дій голови ОТГ, які можуть свідчити про наявність в його службовій поведінці синдрому феодала, оскільки їх перелік є значно більшим.

Прояви в службовій поведінці голови ОТГ, які свідчать про наявність у нього синдрому феодала:

  • вважає, що всі інші посадовці об’єднаної громади,  не лише службовці та працівники апарату ради, але й депутати ради та старости або є його підлеглими, або мають усі вони поводитися так, що це свідчило про визнання ними голови ОТГ персоною №1 в територіальній громад;
  • поводить себе стосовно інших виборних осіб місцевого самоврядування (депутати ради, старости) як керівник із своїми підлеглими, іноді навіть дозволяє собі зверхньо ставитись до них;
  • намагається одноосібно здійснювати контроль за процесами та явищами в громаді, які за своєю кількістю та обсягом є непідсильними для однієї людини;
  • здійснює преміювання посадовців місцевого самоврядування, у т.ч. й старост, в ручному режимі (хочу дам, а хочу – не дам, а якщо дам, то стільки, скільки вважаю за потрібне);
  • додатково затверджує своїми розпорядженнями локальні правові акти, які вже були прийняті радою ОТГ;
  • видає розпорядження з питань, які належать до компетенції місцевої ради;
  • видає розпорядження, які за своїм змістом та юридичними наслідками є нормативно-правовими актами;
  • адаптує під себе прогресивні демократичні процедури таким чином, щоб бути в них домінуючою посадовою особою. Наприклад, в процедурі контролю якості  колегіальне утворення нівелюється ручним режимом, в якому голова ОТГ відіграє основну роль;
  • створює виконком у складі, де кількість «своїх людей» є більшою за кількість старост, що увійшли до складу виконкому за посадою;
  • засідання виконкому проводяться головою ОТГ формально, тобто без обговорень та дискусій, а якщо вони і мають місце, то це більш схоже на службову нараду із своїми підлеглими;
  • застосовує адміністративно-фінансовий ресурс як механізм приборкання принципових старост, так і заохочення старост, лояльних до себе;
  • не приховує своїх намірів щодо укрупнення старостинських перед черговими місцевими виборами, що матиме своїм наслідком зменшення кількості старостинських округів та обраних в них старост.

Синдром феодала не слід вважати хворобою чи якоюсь формою психічного розладу. Синдром феодала має розглядатися виключно як відображення психологічно-поведінкового портрету сучасного посадовця із владними повноваженнями.

Отже синдром феодала можна визначити як сукупність певних психологічних установок та поведінкових проявів посадовця із владними повноваженнями, завдяки яким відбувається його самоствердження в службовому середовищі та/чи задоволення наявних у нього патерналістських проявів покровительства.

Варто усвідомлювати, що посадовець-чиновник поводитиметься в службових відносинах як феодал рівно на стільки, на скільки йому це дозволяє робити оточення.

P.S. Додаткові запитання автору публікації можна поставити на Форумі старост http://forum.decentralization.gov.ua

Автор: Олександр Врублевський, експерт-консультант проекту DESPRO з питань діяльності старост та співробітництва територіальних громад

Джерело: izvestia.nikolaev.ua