Блог психолога: цілюща сила лінощів

поделиться в социальных сетях

Моя знайома на запитання, що вона робить у ці святкові дні, відповіла: «Мені соромно, але я прокрастиную». Чому ми спочатку беремося за безліч справ, а потім картаємо себе за те, що не взмозі довести їх до кінця? Як відрізнити «правильні» лінощі від деградації?

Відпочинок з докором сумління

Хоч би як хто хизувався світлинами на фоні засніжених гір чи морської бірюзи, все ж більшість українців, за статистикою, залишаються на ці довгі свята вдома. Але замість відпочинку ми намагаємося «розгребти завали», «підтягти хвости». А деякі з настанням Нового року ще й виставляють собі нові планки для рекордів: почати ходити в спортзал, сісти за книгу, зробити генеральне прибирання тощо.

От і моя знайома мала на увазі, що вона, незважаючи на немитий після гостей посуд, безлад у хаті і не написаний звіт, сидить і в’яже светр. Бо їй дуже хочеться нарешті його дов’язати. Зрештою, вона любить це заспокійливе заняття. Тим більше, що одночасно слухає з комп’ютера улюблені лекції про історію мистецтва. За робочого ритму на це катастрофічно не вистачає часу.

«Добре, що чоловік із сином поїхали до свекрухи, — продовжує шукати аргументів жінка. — Не треба готувати. Уявляю, якби моя мама, яка без вологого прибирання спати не лягала, побачила цей бедлам! Засмутилася б, певно, що виховала таке ледащо. Але можу я хоч на свята побити байдики?»- запитує благально.

Дивно: людина у свій вільний день не сидить без діла, робить дві справи, щоправда, тільки для себе — і почувається при цьому винною. Вже навіть зарахувала себе до прокрастинаторів. Тобто тих, хто чомусь зволікає із завершенням багатьох справ і начебто від того почувається нещасним.

Якщо треба, але дуже не хочеться…

лінощі

На мою думку, прокрастинація, про яку останнім часом так багато говорять, не є відхиленням від норми. Радше — свідченням, наслідком того, що ви перевантажили себе нецікавими і непотрібними справами.

От організм і опирається, реагуючи байдужістю, занепадом сил, а то й хворобою. Аби лише не продовжувати розпочаті чи то через моду, чи через бажання щось комусь довести чергові заняття. Тож треба не лікувати цю цілком здорову реакцію, а поміркувати, як сталося, що в нашому житті з’явилися оті «незавершенки», і чи хочемо ми, щоб вони закінчилися?

Причиною перманентного цейтноту моєї приятельки стала досить поширена звичка відповідати очікуванням сторонніх. Сформувалася вона, напевно, ще в дитинстві під впливом вимогливої матері, похвала якої залежала від кількості виконаних дочкою завдань.

Так з’явилося усвідомлення, що повинна робити «справжня» дочка, дружина, мати, щоб її такою вважали і любили. Отже, підтримуючи свій ідеальний образ, жінка добровільно звалила на власні плечі численні «повинності».

Люди довгої мети

нитки

Втомившись від круговерті повсякденних справ, іноді вона дозволяє собі займатися тим, до чого насправді лежить душа. Та замість радості відчуває тривогу, що через власні забаганки не зможе все встигнути. А вона ж повинна бути найкращою — господинею, жінкою, спеціалістом — тобто ще й досі дивиться на себе маминим оцінюючим поглядом.

Таким людям можна порадити відпустити свій кінець линви у змаганні за першість в усьому, адже це неможливо за визначенням. Як кажуть науковці, навіть Бог помилявся. То ким же бачите себе ви?

В ситуації незавешеності дискомфортно так званим «людям мети», для яких головним є досягти чогось і поставити позначку «виконано». Саме в гонитві за «досягненнями» і позірним успіхом вони хапаються за купу справ. Потім самі ж опиняються під завалами починань, спричинених власним честолюбством.

Ті ж, хто отримує задоволення від процесу, підходять до роботи творчо, потребують більше часу. Але працюють повільно й одночасно над кількома завданнями не через лінощі, а намагаючись зробити якнайкраще. Якщо ж на них постійно тиснуть строки, вони почуваються дезорієнтованими і впадають у паніку.

Нічого не встигаєте — лягайте спати

сон

Вчасно впоратися із завданням буває важко надто вимогливим і критичним людям. Кажуть, один французький художник-перфекціоніст більше десяти років працював над картиною. Продав же її за умови, що нові власники в разі потреби дозволять йому там щось ще домалювати.

Згадайте, коли нам щось справді подобається, ми робимо це з легкістю і не стежимо за часом. Тож, коли ви ніяк не можете змусити себе щось зробити, можливо, воно вам і не потрібно. Тижнями відкладаєте зустріч з друзями — це ознака того, що стосунки вичерпалися. Тягнете з ухваленням рішення — значить не впевнені, що знайшли найкращий варіант. Довіряйте власним відчуттям.

Як жартома радить мій товариш: якщо ви нічого не встигаєте, вимкніть телефон і лягайте спати. Щось у цьому є. Бо часто, добре відпочивши, на свіжу голову людина швидко робить дійсно необхідне. А другорядне, виявляється, можна взагалі не робити.

Психологи часом радять піддатися лінощам, котрі з негативної категорії переводять у позитивну, називаючи їх вселенською безтурботністю. Отже це не банальне неробство, а цілюща для психіки практика відпускання безпідставних тривог, надмірної прискіпливості, заклопотаності через не варті того дрібниці.

Така медитація — думання ні про що — дієвий запобіжник неврозу вигоряння. Кажуть — добре перезавантажує мозок. А затишні післяноворічні тижні — саме час для такого оновлення.

Автор: