«Тоді ми зробили все, що могли»: 4 роки по Майдану. Чи поставлено крапку і чи могло бути інакше

поделиться в социальных сетях

4 роки минуло з часів Євромайдану. Країна багато в чому змінилася. Майже зникла стара політична еліта, що складалася з донецького оточення Віктора Януковича та союзних йому регіональних кланів, виросло нове покоління політиків, більше ніж наполовину за цей короткий час змінився склад парламенту.

У суспільства з’явилися нові голоси, нові вимоги та нові стандарти претензій до влади та якісного життя. А у самої країни виникли нові без пекові виклики на економічні негаразди.

Чотири роки тому навряд чи хтось міг знати, як всі події повернуться після Майдану. Навряд чи хтось міг уявити глибину складнощів, з якими матиме справу країна, навряд чи хтось очікував такого швидкого падіння режиму Януковича. Тоді процес здавався нескінченним, а карикатурними та шаржисти малювали в соцмережах «жаби» про те, як Майдан та ветерани «Беркуту» будуть протистояти один одному в центрі Києва через 10, 20, 50 років.

Ми вирішили запитати в ключових учасників Євромайдану тих часів, як вони бачать цей період нині, дивлячись на нього з перспективи 2018 року. Чи жалкують вони про щось? Чи треба було щось зробити інакше? Чи були інші шляхи до перемоги? Чи зробили вони тоді все, що було у їхніх силах? Ми вирішили задати ці питання усім рівням учасників акцій протесту – нардепам, сотникам, та рядовим майданівцям.

«На наступному Майдані, можливо, я б діяв жорсткіше»
Олег Медуниця. На час Майдану – народний депутат України («Об’єднана опозиція» БЮТ та «Фронту змін»). Під час Майдану брав участь у протестних акціях, допомагав захищати майданівців, під час спроби зачистки Майдану ліг під броньований КРАЗ силовиків, щоб затримати його рух на барикади.

«Головним досягненням Майдану я вважаю остаточне обрання Україною курсу на євроінтеграцію. У цьому контексті я задоволений, оскільки Росія ніколи не вбачала в Україні самостійної держави, не визнавала української нації як такої і розглядала Україну виключно, як підпорядковану Москві територію»

Чи треба було робити щось інакше? Чогось робити більше, або чогось не робити?
«Чесно, задоволення від цих дій мало. Більше було шоку і до останнього не вірилось, що адміністрація Януковича піде на такі радикальні кроки придушення народних протестів. Свої дії й зараз вважаю єдино правильними у тій ситуації, інакше я діяти просто не міг. Я згодом написав свої спогади про «Три лютневі дні з мого щоденника Майдану, які ніколи незабудуться».

Чи взяли б ви участь знову у подібних подіях, якби подібний народний протест стався?
«Звичайно, не хотілося б, аби подібні події ще коли-небудь мали місце в Україні. Але чинив би я так само. Хіба, вже з огляду на здобутий на Майдані досвід, можливо, діяв би трохи жорсткіше. Дуже шкода, що ніколи не повернути втрачені під час тих подій людські життя».

«Ми – все ще на шляху до змін»
Михайло Бондар, народний депутат, на момент Євромайдану – сотник 10-ї сотні Самооборони. Брав участь в усіх ключових епізодах протистояння майданівців з силовиками.

Чи закінчено хронічки Майдану?
«Ні. Це та історія, яку ми наразі до сих пір пишемо. Ми все ще на шляху, ми навіть половини цього шляху не пройшли. Ми ще не дісталися нашої фінальної точки. Ми і тоді розуміли, що легким, так чи інакше, нічого не буде. Це важливо наразі – зламати свідомість людей, «пробити» її»

Якщо історія повториться і доведеться йти на Майдан, ви підете?
«В перших рядах, якщо це буде дійсно справжній, непроплачений протест за краще життя. Якщо я побачу, що цей Майдан не є інспірований рядом політиків у політичних цілях, що це Майдан – не про гроші, то звичайно. Важливо висловити свою думку, показуючи політикам і суспільству, що щось негаразд»

Чи вірите ви у те, що ситуацію можна змінити?
«Насправді, це не є щось недосяжне. Вдалося багато досягти, навіть через великий спротив чиновників. Система важко, вкрай повільно, але міняється»

«Одного разу до мене прийшло Серж Нігоян – у нього вкрали кросівки»
Анна Коваленко, аналітик і громадський діяч, на час Євромайдану – командир 39-ї «жіночої сотні» Самооборони Майдану.

Чи був шанс робити щось інакше, можливо, без насильства?
Складне питання. Я би мабуть робила все так само, можливо, ми б будували комунікацію з людьми, які забезпечували політичну легітимність революції… Я маю на увазі політичну «трійку». Без насильства, мабуть, не обійшлося б. У нас просто виходу не було. Або тебе, або ти, владна машина працювала дуже жорстко. Революція не була мирною. Це були і підкидання помираючих під барикади, і підрізання невідомими людей на барикадах… Ми тоді мовчали про ці численні провокації, було вкрай важко.

А як діяла політична трійка?
Кожен з них казав щось протилежне іншим двом. Настрій мінявся дуже швидко від «ура, ми зараз переможемо» до «це кінець, усе пропало». Але загалом було трошки лячно, тому що всі дії політиків зводилися до реакції на дії людей і Самооборони.

– Майдан привів до тих змін, до яких він звертався?

Я не думаю, що процес завершився. Ми на іншій фазі. Я не думаю навіть, що Майдан був якоюсь окремої революцією. У нас це все перманентно тягнеться з 1991 року. Україна з успішної великої держави перетворюється в слабку і залежну, і люди починають з цим боротися. З’являються актори Нових суспільних відносин. Люди купують більше досвіду, форми протесту розвиватись. Тепер з активної фази ми переходимо в повзучу інтервенцію – є багато груп, які рухають ті чи інші процеси. І треба поступово об’єднувати цих людей.

– Чи були якісь випадки на Майдані, які назавжди залишилися в пам’яті?

Якось до мене прийшов Серж Нігоян з одним другом. У нього вкрали кросівки,прикинь. І він до мене прийшов з одним і принесли вони два кульки його речей – попросив щоб я їх зберігала в Будинку Профспілок. Так і не забрав він їх … друг потім приходив забирати. До речі, з одним досі спілкуємося.

Чи доводилось тобі брати участь у слідчих діях стосовно вбивств на Майдані?
Ні. Лише один раз, майже одразу після подій лютого 2014 року ми спілкувалися зі слідчим. І все – більше на жодні допити або експерименти мені ніхто не кликав.

«Не треба страждати анахронізмами і оцінювати все з сьогоднішнього дня. Ми тоді зробили все, що могли»
Ігор Бігун, історик, співробітник Центру досліджень визвольного руху. На час Євромайдану – студентський активіст, учасник Самооборони від першого дня, захищав Майдан під час «студентського розгону».

Як ти вважаєш, ти все зробив, як хотів, на Майдані?Можливо, щось робив би інакше?
Не треба страждати анахронізмом. Вже зараз, через чотири роки, ми знаємо, що відбулося, як і так далі. Тоді ми не могли цього знати. Ми забули те саме відчуття, коли ти цього не знаєш – бо наше нинішнє знання перекриває його. Я вважаю, що я зробив усе, що міг і все, що розумів зробити тоді. Все. Це нормально, зараз не треба копирсатися в цьому моменті.

Чи досягнув Майдан своїх цілей?
Багато людей забувають, що Майдан, перш за все – це за європейську перспективу і против влади Януковича. Договір про асоціацію підписано, а владу Януковича скинуто. Тобто, можна сказати, що сам Майдан тактично досяг, чого хотів, але він збудив, зрушив нові віяння в українському суспільстві, яке почало швидко прогресувати у своїх вимогах до політичного класу.

Чи міг Майдан закінчитися інакше?
Важко сказати. В цілому, в абсолютній більшості, Майдан був мирно налаштований і був адекватний. Його провокували на насильство жорстокі дії силовиків. Якби їх не було, важко сказати, чи був би Майдан постійно мобілізованим, важливо те, що люди перестали боятися – тобто, результат вийшов протилежним до того, на який розраховувала влада.

источник